Матф.23:8 "А вы не называйтесь учителями, ибо один у вас Учитель - Христос, все же вы - братья;
9 и отцом себе не называйте никого на земле, ибо один у вас Отец,
Который на небесах".
Мой Бог, вместо Тебя я нарожал детей -
Облегчил Твою тяжкую судьбину,
И жало в плоть вонзается сильней,
И немощи сгибают мою спину.
Мне ноша тяжела, но всё же не ропщу -
Моих детей ни на кого не брошу,
Учу, кормлю, потерянных ищу
И жду плод воздаяния хороший.
А Ты, мой Бог, покойся в Вышине -
Твою обязанность я исполняю славно:
Детей ращу, послушны они мне,
И уж себе детей они родят исправно.
Наш корень утвердился на земле -
В моем учении возрос вполне успешно,
Он приспособлен к житию во зле,
Ведь во плоти - не без грехов, конечно.
А что Твой Сын безгрешным был - то Он
Ведь Богом был, а мы всего лишь люди, -
Не чужден нам земной плотской закон,
Когда умрём - тогда святыми будем...
***
Вот, по прошествии веков и я стал свят,
Мне воздают почтение повсюду
Мои потомки, память мне творят.
Хоть не был я святым - теперь им буду.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
